ЩОДО ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА ОБ’ЄКТІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Новий тлумачний словник [6] зазначає:

• графіка;
• живопис;
• скульптура;
• архітектура;
• декоративно-прикладне мистецтво.

• рисунок;
• друкована графіка.

• випукла гравюра (ксилографія, ліногравюра) – виготовляється шляхом вирізання чи видовбування з поверхні дошки тих частин зображення, що мають залишатися білими  на папері; друкарська фарба залишається на випуклому рельєфі, тому гравюра і має назву випукла;
• заглиблена гравюра – виконується на металі; відрізняється від випуклої тим, що друкарська фарба заливається у заглиблених частинах дошки, а вільні від фарби частини знаходяться вище тих ділянок, які несуть фарбу; створюють двома способами – механічним (різцева гравюра, суха голка, мецо-тинто) та хімічним (офорт, м’який лак, акватинта);
• плоска гравюра – гравюра, виготовлена плоским друком на камені (літографія); зображення наноситься на плоску поверхню каменя жирним літографським олівцем або жирною тушшю за допомогою пензля чи пера, потім поверхня дошки протравляється розчином гуміарабіку та азотної кислоти; після нанесення типографської фарби гравюра друкується  на спеціальному станку; різновидами літографії є вишкрябування по асфальту, гравюра на камені, хромолітографія.

• жанрами: станкова графіка, книжкова графіка, журнальна та газетна графіка;
• цільовим призначенням: прикладна (промислова), екслібрис, плакат;
• способом виконання та можливістю тиражування: унікальна графіка, друкована графіка, комп’ютерна графіка.

• монументальний живопис – живопис на великих нерухомих архітектурних основах (наприклад, на стіні – полотна панорами, діорами, театральних декорацій) та вікнах (вітражі); підпорядковується архітектурній споруді у синтезі з іншими видами мистецтв;
• станковий живопис (від станок, мольберт, на який ставиться підготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем; їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях;
• мініатюра (від іт.«miniature», від лат. «minimum» – кіновар, сурик – червоні фарби, якими у давнину виділяли ініціали, заставки у рукописних книжках) – невеликий за розмірами твір живопису, що потребує витонченої техніки виконання; особливим видом – є портретна мініатюра.

• натюрморт (від.фр.«nature morte» – мертва натура) – жанр образотворчого мистецтва, присвячений зображенню не одухотворених речей у реальному побутовому середовищі, композиційно організованих у єдину групу; об’єктом зображення у натюрморті можуть бути також квіти, овочі, фрукти, «дарунки моря» тощо; іноді до композиції, як доповнення основного мотиву, - залучають людей, тварин, птахів;
• портрет (від фр.«portrait» – зображувати «риса до риси») – один з провідних жанрів образотворчого мистецтва, зображення конкретної людини чи групи людей; найважливіший критерій портретності – схожість зображення з оригіналом;
• пейзаж (від фр.«paysage» – пейзаж, вигляд місцевості) – жанр образотворчого мистецтва, зображення природи, навколишнього середовища, краєвидів, річок, гір тощо; залежно від головного об’єкта зображення виділяють такі різновиди пейзажу: сільський, урбаністичний, архітектурний, морський (марина);
• міфологічний жанр (від гр.«mythos» – легенда) – жанр образотворчого мистецтва, присвячений героям та подіям, про які розповідають стародавні міфи народів світу;
• історичний жанр – один із провідних в образотворчому мистецтві, присвячений відтворенню подій минулого та сучасності, які мають історичне значення;
• батальний жанр (від фр.«bataille» –битва) - жанр образотворчого мистецтва, присвячений темам війни та військового життя, зображенню битв на суші, у небі, на морі;
• анімалістичний жанр (від лат. «аnimal» – тварина) – один із найдавніших жанрів світового образотворчого мистецтва, де повідним мотивом є зображення тварин;
• побутовий жанр – один із найпопулярніших жанрів образотворчого мистецтва, присвячений зображенню приватного та громадського життя людини.

• кругла– скульптура, що вільно розташовується у просторі й вимагає кругового огляду (статуї, скульптурні групи, статуетки, торси, напівфігури, погруддя, бюсти та ін.);
• рельєф – плоскісно-скорочене зображення, переважно на площині, що є для нього тілом; може бути плоскісним, як барельєф (коли зображені фігури, предмети, орнамент піднімаються над площиною тла та не більше ніж на половину свого реального об’єму) або горельєфом (фігури піднімаються над площиною більш, ніж на половину свого реального об’єму, а іноді й у повному об’ємі); може бути із заглибленим контуром та опуклим моделюванням – койланогілф; може бути увігнутий, заглиблений та зворотній стосовно тла рельєф – контррельєф.

За своїм призначенням і змістом скульптура ділиться на:

• монументальну – одно- чи багатофігурні пам’ятники, меморіальні ансамблі, монументи на честь видатних людей і подій, пам’ятні погруддя, рельєфи; монументальна скульптура є частиною міського простору та природного середовища;
• станкова скульптура – твори, які мають самостійний характер, замкнуті у собі композиції, що є переносними й не пов’язаними з конкретним середовищем;
• скульптура малих форм (мала пластикова) – невеликі твори, виготовлені з каменю, кістки, металу, скла, кераміки, пластмаси, розраховані на прикрашення особистого побуту (жанрові статуетки, настільні портретні зображення, усілякі іграшки); мала пластика включає як твори круглої скульптури, так і рельєфи: декоративні медальйони, пам’ятні медалі, гліптику.

• кераміка –скульптурні вироби з глини;
• гліптика – скульптурні вироби з каменю;
• монети, медалі - скульптурні вироби малої пластики з металу.

Кераміка (від гр. «keramike» – гончарне мистецтво, від «keramos» – глина). Основними технологічними видами кераміки є:

• теракота (від іт. «terracotta» – обпалена земля) – неглазуровані вироби з обпаленої кольорової (кремової, жовтої, червоної, коричневої, чорної) глини з пористим черепком;
• майоліка – скульптурні вироби з кольорової обпаленої глини з крупнозернистим черепком, покритою глазур’ю;
• кахля (від нім.«kachel» – плитка) – відома з ІХ ст., коли кахлями почали обличковувати печі, оздоблювати внутрішні приміщення й зовнішні фасади архітектурних споруд;
• фаянс – керамічні вироби із білої глини із спеціальними домішками, покриті прозорою поливою, які мають дрібнопористий черепок; назва цього різновиду кераміки походить від назви італійського міста Фаенца, центру виробництва нового виду кераміки, який витісняє крихку й важку майоліку;
• порцеляна (фарфор) (від фр. «porcelaine», тур. «farfur») – це керамічні вироби (посуд, мала пластика) з білої обпаленої при високій температурі глини зі спеціальними домішками; порцеляновий черепок – це щільний, спечений, непроникний для рідин і газів керамічний матеріал з раковистим зламом; і порцелянова маса, і злам черепка мають білий колір, на відміну від інших керамічних виробів; порцеляна дуже тверда, ніж не залишає на ній слідів; якщо до краю порцелянового виробу доторкнутися металевою або дерев’яною паличкою, виникає чистий і тривалий звук, а у тонких шарах (1-3мл) порцеляна просвічується; порцеляна легка, іноді майже невагома порівняно не тільки з важкою майолікою, а з фаянсом.

Гліптика (від гр. «glyptike», від «glypho» – вирізаю) – мистецтво різьблення по дорогоцінному та напівдорогоцінному камені, а також по склу та слоновій кістці; пластична обробка дорогих кам’яних порід, гірського кришталю, слонової кістки, скла, глини за допомогою різьблення і шліфування алмазним порошком різних зображень і прикрас.

Твори гліптики називають гемами (від лат. «gemma» – брунька, глазок) – це вирізані на камені рельєфи. Гема буває двох різновидів:

• інталія (від іт. intaglio – різьблення по каменю) – різновид геми, вирізаний на камені зворотний (увігнутий) рельєф, що дає опуклий відбиток на пластичному матеріалі (воску, пластиліні, глині);
• камея – це гема з вирізаним опуклим рельєфом; для камеї обирають двошаровий камінь так, що зображення, яке вирізають у верхньому шарі, за кольором відрізняється від тла (нижнього шару каменя); зазвичай камеї мають невеликі розміри і виконують роль вставок у ювелірних виробах.

Медальєрне мистецтво – виготовлення медалей та монет; властиві пошуки лаконічних композицій та пластичних вирішень, широке застосування символів, емблем і алегорій, органічне поєднання написів та зображень, стійкість головних іконографічних типів та засобів. Твори цього різновиду скульптурних виробів виготовляються, як правило, з металів (міді, бронзи, срібла, золота). Візуальний аналіз монети або медалі треба розпочинати з визначення форми монети, бо вона не завжди буде круглою.

За формою монети можуть бути:

• круглі;
• квадратні;
• овальні;
• грушоподібні;
• ромбоподібні;
• брелкові;
• дельфиноподібні;
• у вигляді прута.

Монети відрізняються одна від одної не тільки формою, монетарним металом, вагою та розмірами, а й тим, що зображено на монетах. Зображення розташовані на всіх поверхнях монети називаються:

• аверс – лицьовий бік монети, її «обличчя»;
• реверс – зворотний бік монети, її «спина»;
• гурт – торцева сторона монети.

Ювелірні вироби – результат ювелірного мистецтва (від нім. «Juwel» – дорогоцінне каміння), що є видом декоративно-прикладного мистецтва. Ювелірні вироби: прикраси, коштовні предмети побуту, зброї  та інших виробів з дорогоцінних металів, часто з дорогоцінними чи напівдорогоцінними каменями, перлами, перламутром, бурштином, кісткою, склом, емаллю.

Класифікація ювелірних виробів за видом матеріалу, з якого виготовлено ювелірний виріб:

• ювелірні вироби з дорогоцінних металів без вставок (золоті, срібні, платинові, паладієві);
• ювелірні вироби з недорогоцінних металів, сплавів та матеріалів без вставок (вироби з мельхіору, нейзильберу, бронзи, латуні, міді, титану, танталу, рутенію, сталі);
• ювелірні вироби з каменя та неметалевих матеріалів (з декоративних кольорових каменів, кістки, черепахового панцера, порцеляни, емалі, дерева, пластмаси, шкіри тощо; декоративних матеріалів);
• ювелірні вироби з дорогоцінних та недорогоцінних металів із вставками з:

• особисті (натільні) прикраси – обручки, персні, сережки, браслети, кольє, медальйони, кулони, запонки, шпильки, булавки);
• предмети туалету (флакони для парфумів, шкатулки, пудрениці);
• прилади для паління (мундштуки, запальнички, портсигари, сигаретниці, сірничниці, попільнички);
• годинники та аксесуари до них (корпуси годинників, браслети, ланцюжки);
• предмети сервіровки столу (ножі, виделки, келихи, чарки, сільниці, підстаканники тощо);
• сувеніри (медалі, монограми, нагрудні значки);
• предмети релігійного культу (оклади, складні, панагії, хрести, потири тощо);
• холодна та вогнепальна зброя.

Дорогоцінні камені – це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Вони поділяються на камені чотирьох порядків:

• першого порядку – алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит;
• другого порядку – демантоїд, евклаз, жадеїт (імперіал),сапфір рожевий та жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна;
• третього порядку – аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворит, циркон, шпінель;
• четвертого порядку – адуляр, аксиніт, альиандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоніт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромодіопсид, цитрин.

Дорогоцінні камені органогенного утворення – перли і бурштин у сировині, необробленому та обробленому вигляді.

Напівдорогоцінні камені – це природні та штучні (синтетичні мінерали), органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Вони поділяються на камені двох порядків:

• першого порядку – бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоїзит, чароїт;
• другого порядку – агат, амазоніт, гагат, гематит, дерево скам’яніле, джеспіліт, егіринт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік, серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма.

Ювелірне каміння – не тільки мінеральні утворення, різновиди мінералів та гірських порід, а й природні органогенні матеріали, різні імітації природних каменів, що використовуються в ювелірній практиці.

Відповідно до кольору, каміння поділяють на:

• алмази (брильянти) – ювелірне каміння, що має весь оптичний спектр завдяки дисперсії (розщепленого світла на кольори спектра при проходженні світлового проміння крізь каміння – так званий «вогонь каміння»;
• кольорове каміння або самоцвіти (прозорі та непрозорі):

Властивості кожного виду каміння зумовлюють найбільш виграшні для нього форми огранювання:

• кабошон (від фр.«cabochon» – башка, шпалерний цвях) – головний вид гладкої огранки; використовується найчастіше для непрозорого каміння;
• фацетне огранювання:

Музичні інструменти поділяються на групи, відповідно до джерела звуків:

• духовіінструменти – джерело звука є стовп повітря всередині порожнистої трубки; поділяються на:

• струнні інструменти – джерело звуку є натягнута струна; поділяються на:

• ударні та шумові інструменти – звук народжується завдяки ударам по інструменту рукою, пальцями, металевою паличкою або спеціальним калатальцем; тарілки ударяють одна об одну, а бубон струшують (барабан, бубон, тамтам, дзвони, кастаньєти, ксилофон та ін.);
• ударно-духові інструменти – звук народжується завдяки коливання металевих пластинок під тиском повітря, створеного міхами, а також за допомогою кнопок (баян) або клавіш (акордеон).

• Пантократор (Вседержитель) – фронтальне  зображення Христа, до пояса або в повний зріст. Правою рукою він благословляє, пальці складені у двоперстому жесті, іноді в «іменославному» складенні, з відставленим мізинцем і схрещеними середнім та вказівним пальцями; цей жест символізує ініціали імені Ісуса Христа. У лівій руці Христос тримає Євангеліє.
• Цар Царем – Вседержитель в убранні римського імператора з короною на голові.
• Спас Нерукотворний – зображення лику Христа на рушнику – убрусі (хустці). Варіацією Спаса Нерукотворного був образ у терновому вінку, що прийшов у російський живопис із західноєвропейської іконографії тільки в кінці ХУП ст.
• Спас на престолі – зображення Христа, вбраного в хітон, гіматій та клавій, на троні. Іноді Христа зображали на троні і в колі слави (мандолі) – так званий Спас у силах.

 

Іконографічні типи зображення Богоматері:

• Одігітрія (Путівниця) – поясне зображення Богоматері з дитиною-Христом на руках, який звичайно сидить на лівій руці. Вільною рукою Богоматері вказує на дитину. Їхні голови повернуті до глядача майже фронтально. Правою рукою Христос благословляє, а в лівій тримає згорнутий зшиток.
• Єлеуса (Розчулена), або Богоматір Ніжності, - поясне зображення Богоматері з дитиною-Христом, яке символізує материнську любов і ніжність та нерозривну єдність Богоматері з Христом. Голова Богоматері нахилена до дитини, яка щокою притискається до щоки матері. Найчастіше Христа зображували біля правого плеча Марії, але існує багато ікон, де він розміщений ліворуч.
• Оранта (Молительниця)– зображення Богоматері без дитини з піднятими руками. Долоні її відкриті, кисті рук підняті до плечей; таке положення рук означає «предстояння Богу».
• Знамення (Втілення) – поясне зображення Богоматері, коли у неї на груднях у колі слави зображено Богонемовля-Христа. Диск із зображенням Христа символізував земне втілення Сина Божого.
• Панагія (пресвята) – аналогічне Знаменню зображення Богоматері, але у повний зріст.

Іконографічнітипи зображення сцен зі Святого Писання

• Різдво Пресвятої Богородиці – святкується (8) 21 вересня. На іконі зображено напівлежачу фігуру Анни, матері Марії, на ліжку на фоні міського пейзажу Назарета.  Перед Анною зображують служниць із посудинами, а в нижній частині композиції – сцену купання народженої Марії. До композиції зображення включено багато інших персонажів, серед яких обов’язково є фігурка маленької Марії, її батьки, волхви з віфлеємською зіркою, що символізує майбутнє народження сина Марії – Сина Бога.
• Воздвиження Хреста Господня - (14) 27 вересня. Це свято встановлено на честь «обретіння» у ІУ ст. н.е. хреста, на якому було розп’ято Христа. За легендою, мати римського імператора Костянтина, 80-річна Єлена, для того, щоб знайти святий хрест, зруйнувала язицький храм, що був побудований на місці розп’яття. Під руїнами вона знайшла три хрести, на одному з яких був надпис:»Цей є цар Іудейський». На честь такої події цей хрест встановили на місці його «обретіння», а на горі Голгофі побудували християнський храм і встановили свято Воздвиження Хреста господня. Ікона, присвячена цьому святу, як правило, включає не тільки центральне зображення з епізодом Воздвиження хреста, а й сцени, що втілюють відповідні сюжетні моменти з легенди. Такі сцени, розташовані по периметру центрального зображення як окремі композиції на полях ікони, мають назву клеймо.
• Введення до храму Пресвятої Богородиці – святкується в (21 листопада) 4 грудня. Встановлене це свято відповідно до легенди, за якою благочестиві батьки Марії, у яких вона народилася у старому віці, обіцяли Господу, що присвятять свою дитину Богові , і коли Марії виповнилося три роки, вони привели її в Єрусалимський  храм на виховання. Ікона зображує саме цей момент введення Марії до храму. У центрі біля вівтаря стоїть Захарія, який простягає руки над головою маленької Марії. За нею стоять батьки, позаду дівчата зі свічками. Дія відбувається в храмовому приміщенні.
• Різдво Христове – одне з головних християнських свят, що святкується (25 грудня) 7 січня. Ікона відтворює сцени з легенди, за якою Христос народився у хліву, тому часто на цій іконі зображувалися ясла зі свійськими тваринами; обов’язковими персонажами зображення є Марія, немовля-Христос, іноді волхви, що за сяйвом зірки дізналися про народження Спасителя. У класичному варіанті ХІ ст.. іконографічна схема включає зображення Марії, що напівлежить на ліжку, поруч з нею в яслах – немовля, над ним віл та осел, праворуч та ліворуч янголи. Внизу на віддаленні сидить Йосип.
• Богоявлення, або Хрещення Господа – святкується (6) 19 січня. Свято встановлене на згадку про описане в Євангеліях хрещення Ісуса Христа Іоанном Хрестителем у річці Йордан. Ікона є сценою хрещення, у центрі композиції зображено потік річки Йордан, фігуру Христа. Праворуч над Христом нахиляється Іоанн Хреститель, від освячую чого жесту якого над головою спасителя з’являється німб. Ліворуч зображені фігури архангелів. Свято називається богоявленням тому, що під час хрещення «Дух Святый нисшел не него в телесном виде, как голубь, и был глас с небес, глаголющий: Ты Сын Мой Возлюбленный: в Тебе Мое благословение!». Тобто у цей день Христос явив себе світу в трьох іпостасях Свого Божества: Бог Син – Ісус Христос, що приймав хрещення в Йордані; Дух Святий, що з’явився у вигляді голуба; Бог Отець, який засвідчив Ісуса Христа гласом з небес.
• Стрітення Господа – святкується (2) 15 лютого, присвячене описаному в Євангеліях епізоду, коли батьки Ісуса Христа Йосиф та Марія представляють свого сина Богу. За легендою, на сороковий день після народження Ісуса батьки принесли дитину в Єрусалимський храм, як вимагав іудейський закон. За велінням Бога до храму прийшли праведний Сімеон та пророчиця Анна, бо Сімеону пердрікалося Духом Святим, що він не помре, доки не побачить Христа. Сімеон взяв Ісуса на руки, благословив його і сказав, що Ісус вийде на служіння заради спасіння людей. На іконі зображено п’ять дійових осіб цієї сцени: батьки Христа зі своїм сином, святий Сімеон та Анна. Сімеон знаходиться ліворуч від Йосифа та Марії і тримає на руках малого Христа. Сцена відбувається на фоні палат.
• Благовіщення Пресвятої Богородиці – святкується (25 березня) 7 квітня. У цей день згадують явлення Діві Марії Архангела Гаврила з благою звісткою про те, що саме Марія стане матір’ю  Спасителя всіх людей. За іконографічним каноном, Архангела зображували завжди ліворуч від глядача. Богоматір – праворуч.
• Вхід Господа до Єрусалима – святкується в шосту (останню) неділю св.Чотиридесятниці (посту, який настає після хрещення). За євангельською легендою, Христос одного разу відвідав зі своїми учнями Єрусалим. Народ зустрічав як Царя та Месію, який в’їжджав до міста «на осляті». Христа вітали пальмовими гілками. У нас пальми замінили вербою, а свято стали називати Вербовою неділею. На іконах цього типу зображено епізод входження Господа до Єрусалима на ослі.
• Вознесіння Господа -  святкується на сороковий день після Великодня. За легендою, протягом сорока днів Христос ходив по землі, тому небесні врата залишалися відкритими, і тільки після Вознесіння св.Петро зачиняє врата раю. Тому вважається, що всі померлі в ці сорок днів потрапляють до раю. На іконі зображено Христа, що возноситься на небеса за допомогою ангелів. Внизу зображено земних людей, серед яких виділяється мати Спасителя Богородиця. 
• П’ятидесятниця (день Святої трійці та день святого Духа) – святкується на п’ятидесятий день після Великодня і на десятий після Вознесіння Господа. Біблійна легенда розповідає, що на десятий день після Вознесіння дванадцять апостолів з Богоматір’ю зібралися разом у сінойській горниці і раптом почули шум з неба, з’явився дух святий у вигляді полум’яних сполохів, які нагородили апостолів вмінням розуміти і промовляти різними іноземними мовами. Так відбулося вогняне хрещення апостолів. На іконі зображуються дванадцять апостолів у сінойській горниці в момент появи вогняного сяйва. 
• Преображення Господа – святкується (6) 19 серпня. В основі свята – євангельську розповідь про преображення Христа в присутності його учнів. Почувши від свого вчителя про час його смерті, учні стали перечити йому. Тоді Христос гірко дорікнув їм і зійшов на гору разом з Петром, Заковом та Іоанном і там «преобразився» перед ними. Лик Ісуса засяяв, ніби сонце, а одежа стала білою, як саме світло. Раптом з’явився перед Христом Мойсей та Ілля і почали розмову з ним. А потім з’явилася світла хмара і з нею почувся голос: «Сей есть Сын Мой Возлюбленный, в котором Мое благословение. Его слушайте». На іконі, присвяченій цьому святу, знизу зображено фігури трьох здивованих учнів Христа, який возноситься. Його зображено у білій одежі в центрі композиції верхньої частини ікони. Праворуч від Христа на хмарі або на горі зображено Мойсея, а ліворуч – Іллю. Христос зображений у сяючому колі. 
• Успіня богородиці – святкується 15(28) серпня, присвячене праведній кончині Богоматері. За легендою, Марія, відчувши наближення своєї смерті, звернулася до сина з молитвою, щоб він запросив до неї всіх апостолів для прощання. І сталося так, що відсутнім був тільки Фома. Тіло померлої поховали у Гефсіманії, де покоївся прах її батьків та чоловіка. На третій день до Єрусалима прибув апостол Фома, але він не знайшов у поховальній печері тіла Богоматері, бо Христос воскресив його та возніс на небо. На іконі завжди зображувалося тіло померлої Богоматері, яка лежить в оточенні одинадцяти апостолів та учнів Христа. За урочисто прикрашеним ліжком Божої матері зображується  Христос із сонмом ангелів, який тримає у руках білу фігурку – символ нетлінного тіла Богоматері, що преобразилася у новому. Духовному тілі за три дні після її смерті. 

Особливим видом зображення є Деісус (від. гр.deesis – моління) – трилична ікона або композиція з трьох ікон, трьох фігур (облавних – зображується тільки голова, поясних або у повний зріст). Зображення Христа знаходиться у центрі, до нього у позах моління звернуті Богоматір (ліворуч від глядача) та  Іоанн Предтеча (праворуч). Композиція Деісуса розташовувалася в центрі другого ярусу іконостаса на Царськими вратами або над воротами чи вхідними дверима в церкву (палац, дім). Це центральна частина головного в іконостасі деісусного чину. У центрі композиції знаходиться ікона Спас на престолі, ліворуч від глядача ікона Богоматері, яка молиться, праворуч – ікона Іоана Передтечі. 

•  Митний кодекс України (із змінами та доповненнями, прийнятий  Верховною Радою України та підписаний Президентом України 11.07.2002р., вступив в дію з 01.01.2003року).
•  Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення  культурних цінностей» від 21.09.1999року
•  Підручник  «Основи мистецтвознавчої експертизи та вартісної оцінки культурних цінностей». О.Л.Калашникова – К.: Знання, 2006. – 479с., 48с.іл. – (Митна справа в Україні).
•  Гордійчук М.М. «Історія української музики».-К.,1989.
•  «Музыкальный энциклопедический словарь».-М., 1990.
•  «Словник культурних цінностей та їх складових частин: на допомогу митнику». О.Л.Калашникова - Ч. П: Музика- Д.,2002.
•  «Логічний словник-довідник» 4-те вид, випр. І доп. – Х.:Факт, 2006. – 384с.
•  «Новий словник іншомовних слів». Укладання і передмова О.М.Сліпушко. 20 000слів.- К.: Аконіт, 2007. – 848с.
•  «Новий тлумачний словник українськоїмови». Укладачі: В.В.Яременко, О.М.Сліпушко, 200 000слів.-К.: Аконіт, 2008.