НОВИНИ

Антимонопольні обмеження в ЄЕС

РИМСЬКИЙ ДОГОВІР щодо ЄЕС

Стаття 85

Наступні дії повинні бути заборонені, як несумісні із загальним ринком: всі угоди підприємців і погоджених дій, які можуть ушкодити торгівлі між Державами-Членами й предметом яких є або які можуть вплинути на запобігання, обмеження або перекручування конкуренції в межах загального ринку, а також, зокрема, ті, які:

(а) прямо або опосередковано фіксують покупні й продажні ціни або інші умови торгівлі;

(b) обмежують або контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток або інвестиції;

(с) розділяють ринки або джерела поставок;

(d) застосовують схожі умови до однакових угод з іншими торгуючими станами, ставлячи їх в такий спосіб у невигідне з погляду конкурентоспроможності положення;

(е) обмежують контракт умовою прийняття іншою стороною додаткових зобов'язань, які по їхній природі або відповідно до їхнього комерційного застосування не мають нічого загального із предметом такого контракту.

2. Будь-які угоди або рішення, заборонені відповідно до справжньої статті, автоматично вважаються недійсними.

3. Положення п.1 можуть, однак, бути оголошені непридатними в тому випадку, якщо:

- угода або категорія угод між підприємцями;

- рішення або категорія рішень асоціацій підприємців;

- погоджені дії або категорія погоджених дій

сприяють технічному або економічному прогресу, що дозволяє споживачам одержувати справедливі вигоди й:

(а) не накладає на підприємця погоджені обмеження, що не є необхідними для досягнення цих цілей;

(b) не дає таким підприємцям можливість виключити конкуренцію відносно значної частини розглянутих товарів.

Стаття 86

Будь-яке зловживання одним або більше підприємцями домінуючим положенням на загальному ринку або його значній частині повинне бути заборонене, як несумісне із загальним ринком, тому що це може негативно вплинути на торгівлю між Державами-Членами. Таке зловживання може, зокрема, складатися з:

(а) прямого або опосередкованого накладення умов несправедливої купівлі-продажу або несправедливих торговельних умов;

(b) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку на шкоду споживачам;

(с) застосування несхожих умов до однакових угод із третіми особами, що ставлять їх в такий спосіб у невигідне з погляду конкурентоспроможності положення;

(d) висновку контракту під умовою прийняття іншою стороною додаткових зобов'язань, які по їхній природі або відповідно до їхнього комерційного застосування не мають нічого загального із предметом такого контракту.

Римський договір припускає можливість для суддів національних судів запитувати Суд Справедливості про попереднє судове рішення щодо інтерпретації або дійсності законодавства Співтовариства.

Механізм реалізації норм статті 85 Римського договору був передбачений у постанові Ради («Рада» = «Рада Міністрів» = «Європейська Рада») №17 від 6 лютого 1962 року (далі - Постанова №17\62). Будь-яка постанова, схвалена Комісією або Радою, прямо застосовується в державах - членах ЄЕС. Постанови є частиною національного законодавства й автоматично обов'язкові для держав-членів ЕЭС, урядових агентств, підприємців і фізичних осіб. Постанови публікуються в Офіційному журналі Європейського Співтовариства (Official Journal of Europen Communities) і набувають чинності через 20 днів після публікації, якщо інша дата набрання чинності не зазначена в самому тексті постанови. Публікація постанов обов'язкова і є умовою набрання постановами чинності.
Постанова №17\62 установило процедуру перевірки договорів між суб'єктами підприємницької діяльності на предмет порушення ними положень статей 85 або 86 Римського договору. Постанова передбачає дві можливі процедури:

процедура «негативного рішення» (negative clearnce),
процедура «індивідуального звільнення» (individual exeption).

Постанова також передбачає випадки, коли на ряд договорів не будуть поширюватися обмеження ст.85 Римського договору. Такими договорами Постанова №17\62 визнає:

договір між суб'єктами підприємництва тієї самої держави - члена ЄС, які не стосуються імпорту або експорту;
обопільні умови, які тільки:

а) обмежують волю однієї зі сторін у визначенні ціни або умов ведення підприємницької діяльності, при якій товари, отримані від іншої сторони підлягають перепродажу; або

б) накладають обмеження на уповноважених осіб, користувачів прав промислової власності; ліцензіарів;

3) договори, основною і єдиною метою яких є:

а) розвиток і уніфікація певних стандартів;

б) загальні дослідження;

в) кооперація й спеціалізація при виробництві певних товарів, якщо загальне виробництво таких товарів має не більше 15% ринку у виробництві подібних або таких, що вважаються споживачем (з погляду характеристик, ціни й уживання) як подібні товари, і якщо загальний товарообіг сторін такої угоди не перевищує 200млн.ЕКЮ.

Величезна кількість листів про процедуру «негативного рішення» і про процедуру «індивідуального звільнення» стало причиною прийняття постанови Ради №19 від 2 березня 1965г ( далі - Постанова №19\65) про застосування ст. 85 Римського договору до певних категорій договорів. Так, Рада вповноважила Європейську Комісію звільняти від дії ст.85 двосторонні угоди, у яких:

одна сторона зобов'язується поставляти іншій стороні для перепродажу певні товари на певній території загального ринку;
одна сторона зобов'язується купувати певні товари для перепродажу тільки у іншої сторони;
дві сторони домовляються про виконання зобов'язань, зазначених у підпунктах 1, 2;
утримуються обмеження, які накладаються на одну зі сторін у зв'язку з наданням їй прав користування об'єктами промислової власності (патентами, промисловими зразками, корисними моделями або торговельними марками), які випливають із ліцензійних договорів.

Для реалізації положень Постанови №17\62 важливу роль зіграло Повідомлення Комісії про угоди другорядного значення від 27.05.1970р. Так, залежно від розвитку торгівлі й ступеня інтеграції держав - членів Співтовариства в єдиний ринок Комісія визначає критерії, відповідно до яких договори суб'єктів підприємницької діяльності визнаються такими, які мають другорядне значення для цілей антимонопольного законодавства ЄС. До угод «de minimis» відносяться угоди, в яких:

сукупна частка сторін такої двосторонньої угоди на ринку відповідних товарів або послуг становить менш 10%; або
угода укладена між малим або середнім підприємством, кількість зайнятих на якому не перевищує 250 чоловік, балансова вартість якого не перевищує 27 млн.ЕКЮ або річний оборот якого становить менш 40 млн.ЕКЮ.

Угоди, що відповідають критеріям «de minimis», не підпадають під дію ст.85 Римського договору й не мають потреби в проходженні процедур «негативного дозволу» або «індивідуального звільнення».